Що робить падіння астероїда залежно від розміру

Майже все, що падає з космосу, до землі так і не долітає. Наслідки визначають розмір і склад тіла, і що більший камінь, то довше доводиться чекати наступного такого ж.

Оновлено 16 вересня 2026

Падіння космічних тіл вишиковуються в драбину. На нижньому щаблі камінь завбільшки з автомобіль приблизно раз на рік спалахує в небі, і ніхто на землі цього не помічає. На верхньому тіло діаметром десять кілометрів завершує геологічну епоху. Між ними лежать випадки, які трапляються в межах людського життя: вибиті вікна в цілому місті, повалений ліс, кратер, який можна обійти пішки. Події кожного щабля трапляються значно рідше, ніж події попереднього, а склад тіла важить майже стільки ж, скільки його розмір.

HazardSim — симулятор падіння астероїдів: задайте діаметр, оберіть камінь, залізо або лід і скиньте тіло будь-куди на справжній мапі. Посилання нижче відкривають симулятор одразу з потрібним розміром і місцем.

Метеор, метеорит, астероїд: три слова, один камінь

Астероїд — це кам'яне або металеве тіло, що обертається навколо Сонця. Якщо воно менше за приблизно метр, Міжнародний астрономічний союз називає його метеороїдом; ця межа є умовністю, а не фізикою. Метеор не предмет, а світловий слід, який лишає тіло, прориваючись крізь атмосферу; дуже яскравий метеор називають вогняною кулею, або болідом. Метеорит — те, що вціліло й упало на землю. Комети, крижані родичі астероїдів, розвалюються ще легше, ніж кам'яні тіла. Отже, Аризонський кратер вибив астероїд, Челябінський болід був метеором, а камені, які потім вибирали зі снігу, були метеоритами.

До 25 м: болід і розбите скло

За даними NASA, космічні камені менші за приблизно 25 м найімовірніше розпадуться в атмосфері й завдадуть незначної шкоди або не завдадуть її зовсім. Камінь завбільшки з автомобіль прилітає приблизно раз на рік. Деякі з них тепер вдається помітити до падіння: першим був 2008 TC3, камінь розміром близько 4 м, який виявили за добу до того, як 2008 року він вибухнув над Суданом. Одинадцятий, 2024 XA1, розміром близько 70 см, спалахнув у небі над Якутією 3 грудня 2024 року, через десять годин після відкриття.

Вершина цього щабля — Челябінськ. О 09:20 за місцевим часом 15 лютого 2013 року кам'яний астероїд діаметром близько 19–20 м і масою приблизно 13 000 тонн увійшов в атмосферу над Південним Уралом зі швидкістю 19 км/с по пологій траєкторії. Ніхто не бачив його наближення, бо він летів з боку Сонця. Астероїд розпався і найяскравіше спалахнув на висоті близько 30 км, вивільнивши приблизно 440–500 кілотонн у тротиловому еквіваленті; опубліковані оцінки різняться аж удвічі.

Сам камінь ні в кого не влучив, руйнувала ударна хвиля. Лише в Челябінську шибки повилітали приблизно в 3 600 житлових будинках, тобто близько 44% усіх. Обвалився дах цинкового заводу. Постраждали близько 1 600 людей, майже всі від уламків скла. Польові дослідження виявили 4–6 тонн метеоритів, зокрема уламок вагою понад пів тонни, піднятий із дна озера Чебаркуль. Кратера не утворилося, і утворитися він не міг.

Повторити падіння 20-метрового каменя над Челябінськом →

40–80 м каменю: Тунгуска, 1908

Близько 7:15 ранку 30 червня 1908 року щось вибухнуло над тайгою біля річки Підкам'яна Тунгуска в Центральному Сибіру. Вибух повалив приблизно 2 150 км² лісу, за оцінками 80 мільйонів дерев, у формі метелика. Поблизу центру дерева лишилися стояти, але без гілок, бо ударна хвиля прийшла просто згори. Місцевість була настільки глухою, що людських жертв майже не було, а перша наукова експедиція на чолі з Леонідом Куликом дісталася туди лише 1927 року. Кулик сподівався знайти гігантський залізний метеорит, а не знайшов навіть кратера.

Століття досліджень звузило невизначеність, але не усунуло її. Найімовірніше, це був кам'яний астероїд розміром 40–80 м, що вибухнув на висоті приблизно 5–15 км. Оцінки енергії коливаються від 3–5 мегатонн (моделі на суперкомп'ютерах Сандійських лабораторій) до 10–30 мегатонн (дослідження 2019 року за підтримки NASA); Національні академії США наводять 3–20. Хай там як, це наймасштабніше падіння космічного тіла за всю писемну історію.

Епіцентр лежить майже на широті Санкт-Петербурга, звідси популярне твердження, що за кількагодинного запізнення вибух стався б над імперською столицею. Це уявний експеримент, а не розрахунок. Справжній висновок простіший: Тунгуска над будь-яким мегаполісом стала б регіональною катастрофою, яка навіть кратера по собі не залишила б.

40–50 м заліза: Аризонський кратер

Близько 50 000 років тому залізо-нікелевий астероїд упав на плато на схід від Флагстаффа. Він залишив найкраще збережений ударний кратер на Землі: чашу близько 1,2 км у поперечнику і 180 м завглибшки, вал якої здіймається на 30–60 м над рівниною. Згідно з широко цитованою моделлю 2005 року, тіло мало розмір близько 40 м і масу 300 000 тонн, частково розпалося в повітрі і вдарилося зі швидкістю приблизно 12 км/с; інші моделі дають до 50 м. Сучасні оцінки енергії становлять приблизно від 1 до 10 мегатонн. Його уламки відомі як метеорит Каньйон-Дьябло.

Чому залізне тіло розміром 40 м вибиває яму завширшки з кілометр, а кам'яне подібного розміру над Тунгускою не залишило жодної? Залізо більш ніж удвічі щільніше за камінь і значно міцніше. Тіло Каньйон-Дьябло було приблизно вдвічі більшим за діаметром, ніж челябінський камінь, але мало приблизно в 28 разів більшу масу. Воно пробило атмосферу майже цілим, тоді як кам'яне тіло тиск роздавлює, і воно вибухає. Тому більшість малих кратерів Землі утворили саме залізні тіла; навіть Сіхоте-Алінський залізний метеоритний дощ 1947 року на російському Далекому Сході, хоч і розпався в повітрі, вибив кратери завширшки до приблизно 27 м.

Знову скинути 50-метрове залізне тіло на Аризонський кратер →

Близько 150 м: що означає «вбивця міст»

«Вбивця міст» — неофіційний ярлик, а не науковий клас. Так називають астероїди, достатньо великі, щоб знищити мегаполіс з околицями, але надто малі, щоб загрожувати цивілізації: приблизно від розміру Тунгуського тіла до кількох сотень метрів. Приблизно на 140 м NASA проводить межу для свого огляду неба. Тіло такого розміру вдаряє з енергією понад 60 мегатонн, більшою, ніж у найпотужнішої з коли-небудь випробуваних ядерних бомб, і долітає до землі, хоч би з чого складалося. У середньому такі падіння стаються приблизно раз на 20 000 років.

У симуляторі 150-метровий камінь вибиває кратер завширшки близько 3 км, знищує все в радіусі приблизно 12 км і розбиває вікна за десятки кілометрів: одного міста не стало, а решта планети читає про це в новинах. В океані до цього додалося б цунамі; див. найсмертоносніші цунами.

Скинути 150-метровий камінь на Чикаго →

Термін став загальновживаним завдяки 2024 YR4. Огляд неба ATLAS у Чилі виявив цей астероїд 27 грудня 2024 року, а пізніше космічний телескоп «Джеймс Вебб» визначив його розмір приблизно в 60 м, заввишки з 15-поверховий будинок. У міру того як астрономи додавали спостереження, імовірність його зіткнення із Землею 22 грудня 2032 року зростала і 18 лютого 2025 року досягла піку, трохи більше 3%. Для об'єкта такого розміру це рекорд за всю історію спостережень, і він отримав 3 бали за Туринською шкалою. За тиждень імовірність упала до 0,004%.

Таке зростання з подальшим падінням цілком нормальне: поки Земля перебуває всередині хмари можливих орбіт, яка дедалі звужується, шанси ростуть, аж доки хмара з неї не зісковзне. Після цього YR4 ще зберігав 4,3% імовірності влучити в Місяць, доки спостереження «Вебба» в лютому 2026 року не виключили і цей варіант. Астероїд пролетить приблизно за 21 000 км від поверхні Місяця.

340 м: Апофіс і 13 квітня 2029 року

Апофіс відкрили в обсерваторії Кітт-Пік в Аризоні 19 червня 2004 року. У грудні того ж року ймовірність його зіткнення із Землею 2029 року ненадовго сягнула 2,7%, і він став єдиним об'єктом, якому будь-коли присвоювали 4 бали за Туринською шкалою. Уточнені орбіти виключили 2029 рік, потім 2036-й, а 2021 року радар зняв останнє побоювання щодо 2068 року: за висновком NASA, Апофіс не становить загрози щонайменше сто років.

За оцінкою NASA, його розмір близько 340 м (ESA називає близько 375 м); він видовжений і, можливо, складається з двох частин, як арахіс. Увечері 13 квітня 2029 року (за UTC) він пролетить приблизно за 32 000 км над поверхнею, всередині кільця геостаціонарних супутників. Його буде видно неозброєним оком із Європи, Африки і частини Азії. Астероїд такого розміру пролітає так близько лише раз на кілька тисяч років.

На нього чекатимуть два космічні апарати. Місія ESA Ramses, яку готують спільно з японським агентством JAXA і схвалили в листопаді 2025 року, стартує у квітні 2028 року і прибуде в лютому 2029-го, щоб простежити, як земне тяжіння змінює форму астероїда. Апарат NASA OSIRIS-APEX, колишній OSIRIS-REx, прибуде невдовзі після прольоту для 18-місячного дослідження. Якби Апофіс летів на зіткнення, то за стандартними припущеннями NASA вивільнив би близько 1 600 мегатонн: регіональна катастрофа масштабу цілої країни, але не масове вимирання.

Подивитися на падіння тіла розміром з Апофіс на Нью-Йорк →

Від 1 км: руйнування перестають бути місцевими

За емпіричним правилом NASA, будь-що більше за один-два кілометри може мати наслідки для всього світу. З приблизно 930 навколоземних астероїдів розміром від 1 км, які, за оцінками, існують, виявлено понад 90%, і жоден не летить на зіткнення. Такі падіння в середньому трапляються приблизно раз на пів мільйона років. Симулятор недарма зупиняється на 3 000 м: після кілометра головне вже не радіус місцевих руйнувань.

10 км: Чиксулуб, астероїд, що знищив динозаврів

Яким він був завбільшки? За звичною оцінкою близько 10 км у поперечнику, деякі моделі дають 12 км і більше. Ізотопи рутенію в шарі випадінь, проаналізовані 2024 року, показують, що це був вуглистий астероїд, тобто темний і багатий на вуглець. Він прилетів 66 мільйонів років тому з північного сходу під крутим кутом, близько 60°. Енергія відома з точністю приблизно до порядку величини, але зазвичай її оцінюють приблизно в 100 мільйонів мегатонн.

Куди він упав? На північний край мексиканського півострова Юкатан, на тодішній мілководний шельф. Центр кратера завширшки близько 180–200 км лежить біля прибережного містечка Чиксулуб-Пуерто, і приблизно половина кратера ховається під Мексиканською затокою. Його поховали сотні метрів молодших порід, тож побачити кратер неможливо. Місцем падіння його підтвердили 1991 року, а 2016 року бурова експедиція взяла керн його пікового кільця з-під морського дна.

За такого масштабу кратер — найменша з бід. Розплавлені викиди дощем падали назад по всій планеті, за ними прийшли лісові пожежі й цунамі, а пил, сажа і сірка роками затьмарювали небо. Зникли приблизно три чверті всіх видів, зокрема всі динозаври, крім птахів. Такі великі падіння трапляються в середньому раз на 100 мільйонів років.

Як часто на Землю падають тіла кожного розміру

Наведені нижче цифри є довгостроковими середніми з моделей популяцій NASA і Національних академій США, а не розкладом. Челябінськ і Тунгуску розділили 105 років, і це нічого не каже про те, коли чекати наступного.

Енергія зростає пропорційно кубу діаметра: удвічі більший розмір дає увосьмеро більше енергії. Челябінськ дорівнював приблизно 30 Хіросімам, Чиксулуб — мільйонам найпотужніших бомб, які будь-коли створювали.

Чи впаде на Землю астероїд?

Жоден відомий нам астероїд, принаймні цього століття. Система Sentry в JPL NASA безперервно перевіряє кожен відомий навколоземний об'єкт на можливість зіткнення в найближчі 100 років, а Координаційний центр ESA з навколоземних об'єктів веде незалежний перелік. У вересні 2026 року Sentry налічувала близько 2 200 об'єктів з ненульовою ймовірністю зіткнення, і жоден не мав за Туринською шкалою більше 0: майже все це дрібні камені з погано відомими орбітами, що випадають зі списку в міру надходження нових спостережень.

Туринська шкала має значення від 0 (загрози немає) до 10 (неминуче зіткнення з глобальними наслідками). Рівень 1 означає звичайну ситуацію, а рівні 2–4 означають, що астрономам слід придивитися уважніше. Вище 4 не піднімався ще жоден об'єкт. Серед великих відомих астероїдів найпильніше стежать за Бенну, 490-метровим тілом, з якого NASA взяло зразки: ймовірність його падіння між 2178 і 2290 роками становить приблизно 1 до 1 750.

Чесне застереження стосується астероїдів, яких ще ніхто не знайшов. Відомо понад 42 000 навколоземних астероїдів, але з приблизно 25 000 тіл, більших за 140 м, виявлено менше половини. Більшість каменів розміром із челябінський помітять, лише коли вони вже прилетять, якщо помітять узагалі. Закрити цю прогалину мають інфрачервоний телескоп NASA NEO Surveyor, запуск якого запланований не раніше вересня 2027 року, та обсерваторія імені Віри Рубін у Чилі.

Якщо щось таки знайдуть, тепер є доказ, що ми здатні його підштовхнути. 26 вересня 2022 року апарат NASA DART врізався в Діморф, супутник астероїда Дідим розміром близько 160–170 м. Його орбітальний період, що становив приблизно 12 годин, скоротився на 33 хвилини. Це в кілька разів більше, ніж міг пояснити сам імпульс апарата, бо викинуті уламки додали власного поштовху. Аналіз 2026 року показав, що трохи змістилася навіть траєкторія пари навколо Сонця. Наприкінці 2026 року до неї прибуде зонд ESA Hera, щоб оглянути наслідки. Проте такий поштовх потребує попередження за роки, тож спочатку астероїди треба знайти.

Куди скидали камені інші відвідувачі, можна подивитися на сторінці симуляцій за останні 30 днів.

Інші статті